ШАГ літній табір

Батьківський лекторій

БАТЬКАМ НА ЗАМІТКУ!

 

Хто має право забирати дитину

з дошкільного навчального закладу

 

 

 

Чинними нормативно-правовими документами визначено, обов’язки та права батьків або осіб, які їх замінюють, щодо своїх дітей. Зокрема:

  • ст. 150 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р.

№ 2947-ІІІ;

  • ч. 3 ст. 8 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 р. № 2628-ІІІ;
  • ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ.
     

     

           Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров’я, людської гідності. Вони несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини; за невиконання або неналежне виконання батьківських обов’язків, можуть бути притягнуті до адміністративної, сімейно-правової та кримінальної відповідальності (ст. 164, 184 кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-Х; с. 166 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ).

           Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати їх на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства (ст. 151 сімейного кодексу України).

           Нормативно-правовими актами визначено також обов’язки навчального закладу щодо забезпечення, безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання ( ст. 26 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-ХІІ), які покладаються на власника або уповноваженого ним органу, керівника ДНЗ.

           Згідно з п. 1 розділу 2 Інструкції з охорони життя і здоров’я дітей у дошкільних навчальних закладах (№ 985) працівники ДНЗ несуть відповідальність за збереження життя і здоров’я дітей. У п. 3 розділу 2 цієї ж Інструкції № 985 визначено, що приводячи дітей до дошкільного навчального закладу, батьки зобов’язані передати дитину вихователеві. Ввечері вихователі зобов’язані передавати дитину батькам.

          Оскільки відповідно до чинних нормативно-правових актів батьки мають право залучати до виховання інших осіб, то за потреби інші особи можуть забирати дитину з дошкільного навчального закладу. У цьому випадку батьки мають право написати на імя керівника дошкільного закладу відповідну заяву з переліком осіб, яким довірено забирати дитину з ДНЗ. На підставі цієї заяви керівник навчального закладу дає згоду на те, щоб, окрім батьків, дитину з ДНЗ забирали інші особи.

          Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Сімейного кодексу, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Ч. 2 ст. 6 Сімейного кодексу визначає, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 до 18 років.

          Відповідно до ст. 32 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-ІV фізичні особи у віці від 14 до 18 років мають неповну цивільну дієздатність.

З огляду на це, забирати з дошкільного навчального закладу своїх братів та/або сестер має право лише особа, яка досягла повноліття.

 

 

 

Витяг з "Порядку комплектування дошкільних навчальних закладів (груп) компенсуючого типу"

(Затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України і Міністерства охорони здоров'я України від 27.03.2006 р. № 240/165)

     

 

18. До дошкільних навчальних закладів (груп) для дітей з порушенням мовлення зараховуються діти, які мають тяжкі мовленнєві розлади, ринолалію, заїкуватість, фонетико-фонематичне недорозвинене мовлення при збереженому слусі та інтелекті...

 

           У групи для дітей з тяжкими мовленнєвими порушеннями зараховуються діти з 2-х років (ринолалія, заїкуватість, загальне недорозвинення, алалія, афазія, дизартрія); з 4-х років (фонетико-фонематичне недорозвинення, дислалія).

          Тривалість перебування дітей з порушенням мовлення встановлюється психолого-медико-педагогічною консультацією (ПМПК) залежно від рівня та ступеня мовленнєвого порушення: із загальним недорозвитком мовлення та заїкуватість - від зарахування до початку шкільного навчання: з фонетико-фонематичним недорозвиненням - до 1 року.

           У разі необхідності тривалість перебування може бути продовжено органами управління освітою на підставі висновку ПМПК.

           Не зараховуються до дошкільних навчальних закладів (груп) зазначеного типу діти, які мають виражені порушення слуху, зору; розумово відсталі; з психопатоподібною поведінкою, хворі на епілепсію, шизофренію; з тяжкими порушеннями опорно-рухового апарату, які самостійно не пересуваються і потребують особливого догляду.

 

21. До дошкільних навчальних закладів (груп) для дітей із затримкою психічного розвитку зараховуються діти з 3-річного віку, в яких виявлено затримку психічного розвитку різного походження:

  • церебрально-органічного генезу (як правило, резидуального характеру у вигляді залишкових явищ інфекцій, інтоксікацій нервової системи або генетичних вад розвитку);
  • за типом коеституційного (гармонійного) психічного і психофізичного інфантилізму;
  • соматогенного походження з явищами стійкої соматичної астенії, соматогенної інфантилізації;
  • психогенного походження з явищами патологічного розвитку особистості за невротичним типом, психогенної інфантилізації;
  • внаслідок інших причин...

 

           Не зараховуються до дошкільних навчальних закладів (груп) для дітей з затримкою психічного розвитку діти з розумовою відсталістю, епілептичним, шизофренічним недоумством у гострому стані; вираженим порушенням слуху, зору, опорно-рухового апарату; важкими мовленнєвими порушеннями; психопатією та психоподібними станами; судомними параксизмами; стійким енурезом, енкопрезом; хронічними захворюваннями серцево-судинної системи, органів дихання, травлення та ін. у стані загострення і декомпенсації.